Над Дніпром зроню перо своє чаїне

Українська поетеса Наталя Замулко-Дюбуше одне із своїх оповідань назвала „Долю не вибирають“. Ця назва на диво влучнопасує до її власної долі. 40 років тому до Черкас приїхала велика група французьких фахівців, щоб змонтувати і налагодити хемічне підприємство. Їх поселили у новому домі. Ще й досі цей будинок і продовольчу крамницю на його першому поверсі називають „французькими“. Постачання продовольства у цю крамницю було кращим,а компактне проживання чужинців полегшувало для КҐБ стеження за ними.

Усе ж місцеві „ґебісти“ не встежили, як саме 34-річний інженер Норбер Дюбуше покохав 20-річну красуню Наталю Замулко. І недивно: дівчина козацького роду зкозацького села Прохорівки, овіяного поетичним духом і леґендами,була вродливою, стрункою.

У прадавні часи, за царюван-ня Катерини ІІ, частина козаків ззруйнованої Запорізької Січі подалася на човнах-байдарах у верхів’я Дніпра і обрала собі місце навпроти Канева, на лісистих пагорбах. З човнів збудували церкву, у якій пізніше молилися перший ректор Київського університету Михайло Максимович і його гості – Микола Гоголь і Тарас Шевченко. Опис церкви увійшов у повість М. Гоголя „Вій“. Церква згоріла у полум’ї Другої світової війни.

Прохорівські дівчата були нелише стрункі, а й збагачені козацьким вільним духом, схильні до романтики. Н. Замулко відповіла на освідчення француза, покохала його. Інакше сприйняли цюновину в КҐБ. Про шлюб громадянки СРСР з представником капіталістичної країни не могло бути й мови. На дівчину впливали і безпосередньо‚ і через батьків, яким нагадували, що їхній син вчиться увійськовій академії і не може матиякусь рідню за кордоном.

Н. Дюбуше повернувся до Франції без коханої. Наталя залишиласяв Україні, але час брав своє, і вона одружилася з іншим – вродливим водієм таксівки. Народили трійко дітей. Але саме приваблива зовнішність чоловіка призвела до розлучення. Жіноче оточення обдаровувало його надмірною увагою, а віно хоче відповідав взаємністю. Горда козачка з цим не змирилася...

Поза професійною працею –вона економіст - Н. Замулко віддалася поезії. Її вірші охоче друкували літературні часописи, вони виходили окремими збірками. Відома мисткиня, Заслужений художник України Тамара Гордова створила цикл художніх творів за поезією Н. Замулко.

Якось у приморському місті Коктебелі, куди до колишньої садиби поета Максиміліяна Волошина традиційно приїздять літератори, Наталі приснився Норбер, який дивився на неї крізь велике вікно і щосили стукав у скло.

Вранці вона оповіла свій сон подрузі, і та запевнила, що вінчекає на Наталю. А вона була „невиїзною“ за зв’язок з чужинцем, не мала дозволу їздити за кордон.

Проте СРСР вже був на межі розпаду, тривала „перебудова“. Наталя розшукала в своєму нотатнику адресу Норбера і написаладо нього. Відповідь була сповнена великої радости: Норбер писав, що уже 20 років чекає на неї, неодружується, має при собі її фотокартку і всім показує світлину своєї нареченої.

Усе ж виїхати з СРСР було нелегко. На жінку чинили тиск в управлінні КҐБ, вона не стала членом Спілки письменників, не дозволяли узяти з собою дітей. Колишньому чоловікові наказали не давати дозволу на виїзд молодшої дочки.

Усе ж Наталя подолала усі перепони і поїхала до Франції, де додал а до свого козацького прізвищаще й прізвище чоловіка. Вони про-жили разом 20 років. Працювалав мерії міста Пуат’є. Старша дочка Юлія – дитячий лікар у Москві, син Володимир і дочка Дарія – у Францї. Уже є внуки. Але час минає...Наталя овдовіла.

Її найпершою любов’ю була і залишилася Україна‚ і свої ностальгічні почуття до неї вона передає увіршах. Добре знаючи французьку мову, у своїй поезії її уникає, невідчуваючи у ній української поетичности.

Про долю Наталі я дізнався від нашої спільної знайомої Світлани Глаз – власного кореспондента Українського радіо в Ізраїлі. Виявилося, що сопрано Світлана Бендикова співає на концертах пісню „Ти любов моя остання, Україно“,музику до якої на слова Н. Замулко її чоловік, композитор Михайло Бендиков написав понад 10 років тому, ще в Україні. Увесь цей час він шукав авторку, щоб зареєструвати її право на пісню, але не знайшов, бо у неї було вже інше прізвище. У березні Н. Замулко відвідає Ізраїль, почує свою пісню уже не взапису.

У Франції Н. Замулко-Дюбуше ніколи не стояла осторонь громадського життя, важливою сторінкою якого була й Україна. За її активної участи було засноване товариство „Пуат’є-Черкаси“, як перекладачка-експерт при Трибуналі міста Пуат’є вона була учасницею ряду судових процесів, що стосувалися біженців з Чечні, Абхазії, Південної Осе-тії, Придністров’я, вражених росій -ською аґресією. Як літератор, маєз а вірші і прозу ряд нагород і відзначень в Україні і Латвії.

Свого першого чоловіка, батькаїї дітей, Н. Замулко простила. Після двох наступних шлюбів і роз-учень він живе у великій скруті. Дочка Дарія перед своїм вінчанням заплатила батькові за пашпорт і квиток, тож саме він вів її до собору під час шлюбної церемонії.

Незборимою тугою залишилась туга за Дніпром, за Україною. У власному будинку, в улюбленому квітнику, громадянка Франції Наталя Замулко-Дюбуше пише про Україну:

Левко Хмельковський

No. 50 " СВОБОДА",  10 ГРУДНЯ 2010 РОКУ, США

 У СВІТІ ПОЕЗІЇ, здесь http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/2010/Svoboda-2010-50.pdf
 стр 19
SVOBODA
Founded in 1893 in Jersey City, NJ
Published by the Ukrainian National Association